Зранку я виглянула  у вікно, і що ж я там побачила? Осінній пейзаж, але зовсім не такий колоритний, яким часто починаються душевні американські мелодрами. За вікном була мерзенна картина, холодна, неприємна. Препаскудна погода. Та через кілька хвилин роздумів, я зрозуміла, що не погода гімняна, а на душі. Того картина за вікном видалась такою "мальовничою". Хоча від цього висновку краще мені не стало.

Цілий день робити нічого не хочеться. Та не звичайна присутня у вихідні лінь, а щось інше. Щось таке, що відбило навіть потребу щось робити, того ліні навіть не довилось виконувати свою роботу. І тут я зрозуміла на кого я схожа - на маму. Вона часто впадає у такий стан, коли нічого не робить і їй на це ну просто насрати. Напевно з віком я стау такою, як вона. Це пічально, однако.

Мда, таке враження, що мне з ноги вдарили по макітрі і все перевернулось догори дригом.

Бувааає...