світ по принципу маятника

Доброго РАНКУ!

О, я знову себе дивую. Прокинулась сама фактично в 6:00! Точніше в 5:56! Анбелівбл (2)!

Вкотре я вже помічаю, що в світі всі процеси влаштовано по принципу маятника, коли він досягає крайньої точки з одного боку, то  направляється в протилежний. І так до бескінечності. Простими словами, коли людина досягає абсолютного щастя або ж нещастя, то її життя дає задній хід.

Так от. Так само, як безпричинно(причини нібито є, але то не ті речі, які СЕРЙОЗНО могли викликати меланхолію, і взагалі все у мене було чудово і навіть прекрасно! якісь у моєї психіки дивні зайоби) і несподівано виникла моя меланхолія, так само несподівано почала вона зникати. Це загалом добре. Проте дивно.

Що ж, спробую переповісти в трьох словах, що сталось за ці дні:

Субота:

Я, як планувала, поїхала до мами, вірніше пішла пішки, по дорозі заглянула в центр, прошвендялась по магазинам, через ці розпродажі люди як дикі. Купила півбуханки хлібчика і пішки з центру на старуху. Ввечері побачилась з дівчатками, вони ходили поздравляти класну. Я віддала Владу кофту заодно. Швендяли по старому городу, їли бісквіти з чіпсами, балакали про те, про се.

І о, ЧУДО! Вгадайте, хто про мене згадав! Да, Міша! Оце то да! Позвонив! Оце то подвиг!

Неділя:

Проснулась. Поснідала. А потім цілісінький день з мамою дивились тупі серіали, вона то їх любить, а я нє. Но в цей раз даже інтєрєсно було! :D Поки реклама, ми бігали на кухню, хапали їдло, робили чай і неслись до тєлєка, як дурні. Потом надворі сиділи, чайок пили, говорили і гиржали, як дикі. О дааааа, нам з мамою знайти привід, щоб погиржати як два пальца об асфальт.

Гралась з Ребечккою :*

Я ще й встигла прочитати за 1 день цілу книжку!  Книжка шедевральна (Марія Матіос "Солодка Даруся").

Ввечері знов позвонив Міша, я вже в кінець перезлилась.

Потом я рішила йти додому, бо якраз стемніло.  В мене голова немита, я така запідрана, но пішла собі пішки і ніхто мене поночі не побачив.

Понеділок, вчора:

Я прокинулась, прибирала, клеїла капці і таке. Потом написала Ірочка, щоб йти гуляти, я поначалу якось ломалась, но я НІКОЛИ НЕ МОЖУ НАЙТИ ДОСТОЙНОЇ ПРИЧИНИ АБО ВЗАГАЛІ ПРИЧИНИ, ЩОБ КУДИСЬ НЕ ЙТИ. Так шо за кілька хвилин вагань, я розсміялась з себе, і написала, що йду.

 В центрі ми зустрілись, пішли Іриному Саші за стурною до гітари, потом сходили в туалєт в Мак, а потом в "Сільпо" за вафлями і соком. Потом пішли лазити по дворам в центрі, вони всі такі, ну такі, волшебні!

Зробили пару кадрів і по домам. В мене ще й так ноги розболілись, вірніше не так розболілись, як я їх натерла туфлями, бо довго ходили. Таке от.

Ах да, угадайте хто завтра приїде! АГА, САМА В ШОКЄ!